Мистецтво Ламати Речі Навмисно
У нашому стосунку з технікою є щось дуже людське й дуже смішне.
Звичайні люди вмикають комп’ютер, читають пошту, дивляться фільм, замовляють каву.
А ми?
Ми відкриваємо термінал і думаємо:
«Цікаво, що я сьогодні зламаю… заради саморозвитку?»
Хтось відвідує медитації.
Хтось пише щоденник.
А ми запускаємо оновлення системи й тихенько перехрещуємось — кому як пощастить.
Техніка не кричить, не нервує, не влаштовує істерик.
Вона просто перестає працювати —
спокійно, врівноважено, ніби каже:
«Ну що ж, друже, твій хід».
І починається знайома кожному вистава:
- Пауза. Дивне «Ем… а чого?»
- Легке обурення: «Як це перестало? Я ж нічого не робив!»
- І фінальна дія — чарівний ритуал перезапуску.
Розбиратися з логами — це як читати роман, який написав хтось у стані глибокої екзистенційної кризи.
Часом здається, що навіть техніка сама не розуміє, що вона щойно написала.
Але раптом — бац! — і все працює.
Без пояснень.
Без логіки.
Просто працює.
І ти відчуваєш себе героєм.
Героєм, правда, трохи втомленим і з холодною кавою на столі, але це не применшує перемоги.
Можливо, колись комп’ютери стануть ідеальними:
нічого не лагає, не зависає, не вибухає емоційно в найвідповідальніший момент.
І знаєш що?
Буде нудно.
Бо справжня краса — у процесі.
У дрібних поломках, у пошуках, у здогадках, у маленьких «ага!».
У відчутті, що ти приборкав хаос, який насправді ніхто не контролює.
Ми ламаємо, лагодимо, перевстановлюємо, починаємо з нуля —
не з примусу, а тому що така наша природа.
І чесно?
Я б не змінив це ні на що в світі.